Великий забіг невблаганно наближався. Був сонячний вівторок, а змагання було заплановано на суботу. Більшість тварин у лісі з хвилюванням чекали цієї події, бо це був один з найважливіших спортивних турнірів у Країні Тварин. Кожен хотів взяти участь, але не всі мали відповідні навички.
Ранок у джунглях почався, як завжди, зі спільної гімнастики. Піщана миша Патриція з енергією та ентузіазмом вела вправи.
— Раз, два, три! Лапки вгору! — командувала вона, спритно підстрибуючи.
Лев Костя у своєму улюбленому капелюсі робив присідання з драматичними гримасами, ніби кожен рух був для нього подвигом. Жирафа Софія з грацією тягнула свою довгу шию, а мурахоїд Андрій виконував особливі вправи для зміцнення зору.
— Треба мати орлиний зір, щоб точно побачити, хто першим перетне фініш, — пояснював він, примружуючи очі.
Після вправ настав час сніданку. Кожен мав свою улюблену страву: Патриція хрумтіла сирними печивами, Софія ласувала пальмовим листям, Костя смакував стейком, а Андрій — мураховими ласощами.
Цього тижня тварини скоротили ранкові поради. Вони приймали лише найтерміновіші випадки, бо весь час присвячували підготовці до забігу. Миша Патриція систематично тренувалася на озері, удосконалюючи не лише м’язи, а й маневреність дошки. Під час забігу могли з’явитися несподівані перешкоди — наприклад, бегемот міг виринути посередині траси та перекрити шлях. Тоді треба було зробити спритний маневр, щоб не зіткнутися з іншими учасниками, а потім якомога швидше помчати до фінішу.
У вівторок вранці, після гімнастики, тварини сіли за стіл з порадами. Того дня надійшло два звернення, які були позначені як термінові. Браму відчинила жирафа Софія, і на подвір’я увійшов Коник-стрибун.
— Вітаю, Конику! Що привело тебе до нас? Ти рідко до нас заходиш. Зазвичай ми бачимо тебе ввечері на луці на концертах класичної музики, — сказала Софія, схиляючи свою довгу шию.
— Слухайте, тварини, вибачте, що відволікаю вас. Знаю, що ви теж готуєтесь до гонки, але маю проблему, — почав Коник-стрибун. — Учора я інтенсивно тренувався на дошці. Залишив її в коморі. Добре замкнув. Сьогодні приходжу, відкриваю, а дошки немає!
— Це справжня біда! — сказала Патриція, дістаючи свою лупу. — Чому хтось міг забрати твою дошку? Ти впевнений, що поставив її в комору?
— Так, — відповів Коник-стрибун. — У мене є запис з моєї камери. Я залишив дошку й закрив замок. Але вночі, мабуть, не було світла, і запису з цієї ночі немає. Можливо, хтось потай проник у комору й вкрав дошку.
— Дуже дивно, — сказали тварини. — Звісно, все записуємо, і як тільки закінчимо поради, підемо до тебе додому, подивимося, чи немає слідів.
— Дуже вам дякую, я буду чекати й постараюсь нічого не чіпати, — сказав Коник-стрибун і пострибав до виходу.
По другу пораду прийшла пані Мурашка.
— Слухайте, тварини, у мене велика проблема, — почала мурашка.
— Невже й твоя дошка пропала? — здивувався Андрій, вражаючи всіх своєю інтуїцією.
— Так, звідки ти знаєш? — здивувалась Мурашка.
— Тут щойно був Коник-стрибун. Схоже, що у вашій категорії хтось вирішив красти дошки, — пояснив Андрій.
— Але навіщо? — запитала Мурашка.
— Я не знаю, — відповіла Мурашка. — Учора я теж інтенсивно тренувалася, потім залишила дошку біля мурашника. Там, як правило, нікого не буває, бо всі бояться мурашок, хоча ми й не кусаємося. Інші тварини теж не підходять — крім одного.
— Ой-ой, — сказав Андрій. — Я інколи хочу з’їсти печиво з мурашками, але вже не полюю на мурах.
— О так, Мурашоїде, це був лише жарт, — сказала Мурашка Марлена. — Але, повертаючись до теми, я залишила дошку, а вранці її вже не було. Я так поспішала, що навіть не оглянула місце.
— Дуже дивна ситуація, — сказали тварини. — У нас немає більше звернень, тому одразу йдемо до мурашника. Піщана миша й мурашоїд підуть до мурашника, а Лев Костя й Жирафа Софія підуть до дому Коника-стрибуна і подивляться, чи не залишилося якихось слідів.
На місці тварини дуже уважно почали оглядати територію. Мурашоїд принюхувався носом. Але не міг довго шукати сліди — запах мурашок викликав у нього рясну слину. Йому хотілося з’їсти кілька мурашок — але ж суворо заборонено їсти мурашок із Країни Тварин! Мурашоїд з’їв тільки печиво з мурашками, яке мав у кишені, й втамував голод.
Піщана миша знайшла кілька доказів — це були крихти бісквітів. Це було дуже дивно! Виявилося, що Лев Костя та Жирафа Софія біля дому Коника-стрибуна також знайшли крихти бісквітів.
— Що тут сталося? Хто любить бісквіти? — задумалась Патриція. — Зазвичай кролики їдять бісквіти, але навіщо їм такі малі дошки?
Тварини повернулися до своєї садиби й сіли за стіл, щоб обговорити ситуацію.
— Немає жодних слідів, отже, тварина або створіння, яке викрало дошки, було дуже маленьким, — сказала Патриція. — Але є крихти бісквітів, тобто це був ласун. Мурашоїд не вловив запаху, але йому було важко через мурашок біля мурашника.
— Чи є ще якісь підказки? — спитала Патриція.
Жирафа Софія відповіла:
— Можливо, підкаже те, хто мав стартувати серед найлегших тварин. Подумаймо: там були Мурашка, Коник-стрибун, а ще хто?
— Бджола й Божа корівка, — відповів Лев Костя. — Хтось із них міг забрати дошки?
— Давайте відвідаємо їх, — запропонувала Патриція.
Тварини пішли до Бджоли. Її вулик був високо на дереві, щоб ведмідь не дістався. Тварини зупинилися під деревом, а жирафа витягнула шию.
— Бджілко, ти вдома? — гукала вона.
З дупла визирнула інша бджола.
— Ні, її немає. Бджола зараз на озері тренується на дошці.
— А чи виходила вона вночі? — спитав Лев.
— Ні, ми, бджоли, вночі спимо. Не виходимо із вулика, бо королева нас би відразу покарала.
— Значить, це була не Бджола, — винесла висновок Патриція.
Тварини пішли до дому Божої корівки.
— Алло, Божа корівко, ти вдома? — запитала Жирафа.
— Так, — відповіла Божа корівка.
— Що ти робиш сьогодні?
— Відпочиваю, дуже втомилася.
— Від чого?
— Вчора всю ніч дивилася серіал по телевізору, — відповіла вона.
— А ти не тренуєшся перед змаганнями? — запитав Андрій.
— Тренувалась, але мені набридло. Я не можу побити свій рекорд, і виглядає, що знову буду останньою.
— Хм, — сказали тварини. — Добре, тоді ми хочемо побачити твою дошку.
— Але навіщо? — здивувалась Божа корівка.
— Хочемо перевірити, чи немає слідів із озера. Там був барвник, ми перевіряємо, чи доски не забарвилися, — пояснив Лев Костя.
Божа корівка спершу не хотіла впускати тварин, але потім погодилась:
— Добре, ось моя дошка.
Піщана миша через лупу оглянула дошку — вона була абсолютно суха. Це означало, що Божа корівка взагалі не тренувалась. Це було очевидною підказкою.
Лев Костя поставив ще одне питання:
— Божа корівко, а що ти їла вчора?
— У мене була пачка бісквітів від кузини й кілька плиток шоколаду.
— А покажи ці бісквіти, — попросила Патриція.
— Нема вже, все з’їла.
Тварини зрозуміли, що Божа корівка не говорить усього. Вирішили зробити засідку.
— Добре, Божа корівко, ми повертаємось до своєї бази. Якщо побачиш покинуті дошки — дай знати, бо у декількох учасників із вашої групи пропав інвентар. Пробуємо знайти винуватця, — сказала Патриція.
Тварини відійшли, але сховалися в кущах і чекали. Як і очікували, вони побачили, як Божа корівка виносить чужі дошки з дому й намагається приховати їх у кущах. Тут піщана миша вискочила.
— Стій, Божа корівко! Ми бачили, як ти носиш дошки, що належать іншим комахам. Пояснись, чому ти це зробила?
— Ой, мене викрили. Думала, що ви вже пішли до себе, — зітхнула Божа корівка. — Минулого року я програла. Два роки тому була другою. Цього року я хотіла бути першою. Тому й вирішила — якщо інші не матимуть дощок, я виграю, бо не буде з ким змагатися.
— Але це було б нечесно, — сказав Лев Костя.
— Знаю. Мене розізлило, що не могла перемогти.
— Божа корівко, — сказала миша, — щоб перемогти, треба багато тренуватись. Інші тварини тренувались тижнями! А ти їла печиво й шоколад замість тренувань. Не можна виграти без наполегливої праці. Гадаю, суддя дискваліфікує тебе, й ти не зможеш стартувати. Але якщо будеш тренуватись — наступного року можеш опинитися на подіумі.
— Хочеш — приєднуйся до нашої команди, — запропонувала Патриція. — Будемо разом тренуватись і слідкувати за твоїм харчуванням.
— Домовились, обіцяю виправитись. Не буду брати участь у цьому забігу, але із задоволенням допоможу бути суддею разом із мурахоїдом. Наступного року постараюсь тренуватись, щоб виграти, — пообіцяла Божа корівка.
Тварини повернули вкрадені дошки Конику-стрибуну та Мурашці й з нетерпінням чекали на суботу.
У суботу з самого ранку в джунглях було галасливо. Усі тварини прямували до озера. Мурахоїд Андрій приготував хронометр і бінокль, щоб бачити, хто пересік фініш першим. Лев Костя мав стартовий пістолет, яким розпочав гонку в кожній із чотирьох груп. Божа корівка допомагала мурахоїду й слідкувала за перебігом змагань, у голові вже склала план тренувань. Піщана миша Патриція стала на старт, одягла навушники й слухала музику, щоби сконцентруватись.
У першій групі виграв Коник-стрибун. Мурашка була одразу за ним, а Бджола — третя. Божій корівці було трохи шкода, бо навіть участь у гонці — гарна пригода, але треба було понести наслідки за нечесний вчинок.
У категорії малих тварин виграла Піщана миша Патриція. Вона була найшвидшою — хоча Кролик був за нею, але в останній момент Миша зманеврувала, щоб оминути гіпопотама Горація, який виринув, і першою дісталася до фінішу. Дошка Кролика вдарилася об гіпопотама й він відстав на кілька метрів.
У третій категорії була нічия — кролик Карл і Лис Людвік перетнули фініш одночасно, що ретельно зафіксували Андрій і Божа корівка.
У категорії найбільших тварин переміг, як завжди, тигр. У нього були найсильніші м’язи, й він найбільше тренувався.
Тварини отримали кубки і ласощі улюблених смаків. Після гонки влаштували велику вечірку, де всі могли поспілкуватись і покуштувати частування з усього світу. Вечірка тривала майже до ранку. А тому що було дуже тепло, тварини не повертались додому, а розклали спальні мішки на лузі, милувались ранковими зорями й заснули солодким сном, мріючи про наступний забіг.
На добраніч.
Якщо потрібно скоротити або адаптувати для українських дітей, могę відповідно змінити та зробити більш казковий стиль.